Слово - це наша зброя

Літературне об’єднання «Поетарх»

Поетична весна з присмаком війни, березень 2022

Поетичні роздуми. Війна душею дітей.

Уквітчана Джоконда

О дівчино Весно із лицарським духом,

Велично так линеш із усміхом Мони.

На меч обміняла вінок мами Флори.

Сховала косу свою під капелюхом.

Із захватом марш твоїх кроків все слуха.

Блищить на щиті твоїм злотнеє гроно.

О дівчино Весно із лицарським духом,

Велично так линеш із усміхом Мони.

Трембітно на світ весь луна: «Щастю бути!»

«Пророцтво здійснилось!» — скрізь радісний гомін.

І славлять ім’я твоє всі, Перемого,

Відважна й шляхетна Дажбога онуко,

О дівчино Весно із лицарським духом.

© Анна Комелькова

Літо

Лавандове літо

Фарбується горами,

Бо хоче там жити,

Немає там горя.

І сукня з лаванди ,

Портфелик з води.

Літо п’є каву

Зі снігом з гори.

Морозиво літа —

цибулька-батун.

І сонце зіграє сонату

Та зникне весь сум.

©Надія Сидорчук

Валіза у майбутнє

Залишу минуле позаду .

Буду збирати валізу у майбутнє.

Зустрічатиму світанок радісно.

Майбутнє побачу прекрасне.

У потязі часу поїду додому,

Взявши з собою у валізу трішки тепла.

Осяє квартиру світло з розчиненої валізи.

Приготую майбутньому чай із лимоном.

© Дарина Леонтюк

Надворі осінь а це означає

Надворі осінь а це означає

що тепер потрібно вдягати пальто

що тепер парасолька частенько у сумці

що тепер мені геть на все все-одно

в цю мить не зігріє мене навіть кава

мене б зігріли твої слова

слова що буде все добре справді

що не потрібно хвилюватись дарма

теплий светрик і круасан з чаєм

так почався мій сьогоднішній день

і я як завжди пішла на навчання

не виспавшись знову

© Вікторія Годованюк

Купа калюж та брудного листя

Купа калюж та брудного листя

кольору твоїх очей

я зустріла тебе сьогодні в кав’ярні

ти купив мені кави оце так день

мені стало тепло але

я не знаю можливо це просто сон

я так не хотіла повертатись в реальність

в цей день коли дощ в цей сезон

© Вікторія Годованюк

Остання струна

У мить, коли все поділилось на «до» і «після»,

У мить несвідомої зміни серцевого ритму,

Наповнення чаші духовної іншим змістом,

Відтворення спалахів пам’яті на мізкоплівці,

У ту саму мить розірвалась струна остання,

Отож і вона не стерпіла подібного тиску.

І приспана пилом мовчала моя гітара,

І я відірвалась від «до», та не звикла до «після».

© Анна Комелькова

ВЯкщо вода прозора

Якщо вода прозора,

То як ми її бачимо?

Можливо, вона світиться.

Можливо, чарівна.

А може, вона — дівчина,

яку прокляла відьма.

І вона змушена терпіти,

Що люди можуть її пити.

Якщо вода — це дівчина,

То ми її вбиваємо

тим, що сміття у воду викидаємо.

Давайте їй покращимо

Життя це під прокляттям,

Сміття не будемо у воду

Більше викидати.

І матінці природі

Ми трішки допоможемо!

Тож, люди, піднімайтесь!

Ми все зможемо!

©Станіслав Теслюк

Пиши!

Пиши, пиши!.. З шаленими емоціями, який би настрій не був, пиши!У прозу чи вірш заклади частинку емоцій та почуттів. Пиши у будь –яку погоду. Коли немає світла, пиши при свічках. Коли емоції зашкалюють, а серце б’ється так гаряче – пиши.

Після коми чуєш дихання автора. Він дихає комами. Він перечитує кожне слово по-особливому. І слово, і речення стає прекрасним після його прочитання.

Тому пиши! Пиши, про що думаєш, про що мрієш, на що надієшся. Надихай інших людей творити.

Кожен вірш хай буде оригінальним. Кожне слово хай буде виваженим.

Пиши! Почни з одного слова. Повір – придумаєш, допишеш, викладеш, надихнеш!

© Дарина Леонтюк

У сутінках далеких доріг

Вечорами темінь — вечоріє,

Чорним, темно-синім вкрилися луги.

А перед вечором все червоніє—

З’являються багрові смуги.

За смугами у саму далечінь

Тягнуться стежки довжелезні.

Кидає на них небо тінь,

Тепер вони безмежні.

Аж на самому горизонті

З’єднались вони воєдино,

Утворили палітру скорботи,

Увібрали все погане всередину.

Їх люди просять кожен день

Забрати старий, розпочати новий.

Не беруть до уваги лишень,

Що вони втомилися знову.

© Антоніна Лостюк

Дарина

Поснідавши, Дарина пішла в душ. Саме цього вона хотіла якнайбільше, вчорашня поїздка і нічні перегляди аніме її дуже втомили. Коли вона сушила волосся, їй хтось зателефонував.

— Доброго дня, принцесо Дарино, виспалися?

— Денис, це ти?

— Хто як не я? Твій тато номер дав. Тобі довго збиратися? Я тобі тільки що вислав місце свого перебування.

— Півгодини – і я вже там.

— Ну дивись, Аліні я нічого не казав, і ти не кажи. Буде сюрприз.

— Добренько, до зустрічі тоді, бо я зайнята.

— Ага, до зустрічі, – і він поклав слухавку.

Висушивши волосся, дівчина зробила макіяж, найзвичайнісінький, але ще намалювала стрілки і нанесла на нижні повіки, що набрякли, як мішки, червоні тіні.

Одягнула білу сорочку, теплий, чорний светрик, того ж кольору джинси і взулася в свої улюблені зношені мартенси.

Сівши в тролейбус, Даша знову зателефонувала Вадимові.

« Гудки йдуть, — думала вона. – Хоч це добре. Я образилася на нього, зник, не дзвонить. Треба йому написати, але трошки пізніше», – дівчина вийшла на зупинці, де вже її чекали друзі. Вона підійшла дуже тихо і непомітно, збоку.

— Привіт.

— Ось ти де, я думав, що ти вже згубилася.

— ДАШО! — Аліна, ще не до кінця зрозумівши, кинулася обіймати Дарину, та так, що вони через секунду вже валялися на землі. І їм було абсолютно однаково, що про них подумають навколишні, не для них живуть. Тим більше, це її найрідніша душа, її подруга.

— Все, задушиш. Піднімаймося. Я тобі подарунок купила.

— Подарунок?

— Сьогодні два роки, як ми дружимо.

— Сьогодні? А я й забула…

— Нічого страшного, хоча-а, тоді з тебе піца.

— Океей, йдемо в кафе, заразом розкажете, як так вийшло, що ви знайомі із Денисом , там і подарунок віддаси.

Вже сидячи в кафе, Дарина простягнула їй пакуночок.

— Що там? – Аліна зацікавлено діставала пакуночки. Там була футболка з її найулюбленішою групою « Slipknot», чашка з її улюбленим аніме, книга про чаклунство і всілякі відьмацькі штучки, купа солодощів і роги оленя.

— Дякую-ю-ю, — вона міцно обійняла подругу, — а роги навіщо?

— Як навіщо? Оленю без ріг не можна бути.

— Дякую, – подруга штовхнула Дарину.

— Ей, ахахах, я ж жартую. Просто перше, що попалось на очі.

— Ось ваше замовлення. – офіціантка принесла велику піцу, сет ролів, літр бананового соку та кожному по шматочку тортика.

— Дякую, можна одразу рахунок? – І подруга Дарини, як і обіцяла, заплатила за це все, на честь такої зустрічі і не таке зробиш.

Друзі просиділи близько двох годин, розповідали один одному «що? де ? і як?». Кілька разів їм погрожували, що виженуть із закладу, так вони голосно сміялися і перебивали один одного. Розповідали про своє життя, проблеми, колишніх, батьків, веселі і не дуже історії і як так сталося, що вони всі знайомі.

— Та коли він сказав, що тебе знає, в мене аж щелепа відпала.

— Я ж то думаю, хочу вже додому, а Ден такий: стій і чекай чуда. І тут чудо на ім’я Даша з’являється.

— Класно вийшло, що всі знайомі. Зараз би він ніяково сидів би тут чи десь блукав, чекаючи мене і нам було б не так весело, вже компанія на канікули є, всі найкращі в зборі. Тільки ось, крім одного… – і дівчина розповіла ситуацію з Вадимом.

— Не хвилюйся, все буде добре, напиши йому сьогодні ввечері, все буде, як раніше, – заспокоював її хлопець.

— Як раніше вже нічого не буде. Добренько, ходімо десь погуляємо, по дорозі подарунки куплю.

— Ходімо.

© Вікторія Годованюк

Подих патріотизму

Вдихнувши мужність у легені,

Стискаєш зброю, дивлячись в мішені.

На захист Батьківщини ти стаєш

І сам не знаєш, який важкий прогрес –

Не просто думати і говорити,

А діяти, хоч щось робити!

Від сумнівів вільними стати

І землю свою вірно захищати.

Від хоробрості у серці

До сили у руках –

Патріотизм в душі і тілі,

І не забруднених в пилу роках.

Він завжди є і завжди буде.

Така земля, такі в нас люди.

Любов до рідної землі — це наша сила.

І вогонь, палаючий на її тлі.

Вона у серці в українців,

А не в нещирості в байдужих лицях.

Тож будьмо гідними людьми

І за свободу рідної землі

Продовжемо боротись, навіть у вогні.

©Дарина Зайчук

Я вірити людям не звикла

Я вірити людям не звикла:

Ти завжди казала: «Не вір,

Бо маєш по-іншому жити».

Мене ти змогла вберегти.

Я людям розказую рідко

Про весну і біль. «Не кажи,

Бо маєш по-іншому жити».

Мене ти змогла вберегти.

На люд покладатись не схильна

Задарма. «Ось так і роби,

Бо маєш по-іншому жити».

Мене ти змогла вберегти.

Але заплатила ти гірко,

За досвід. Так шкода мені.

«Нічого. Зате, доню рідна,

Я зможу тебе вберегти».

© Анна Комелькова

Карти

Ти знаєш відстань, тримаєш карту,

ти бачиш точні орієнтири,

в твоїх руках всі козирні карти

і ти готовий стрічати зливи.

Але Господь посміється з тебе

в Своїй любові, ніяк не злісній,

бо ти маленький, а не всесильний,

бо ти впливовий, та не залізно.

І раптом всі перевернуться ролі,

як тільки вмить розімкнеш повіки:

ти не тримаєш все під контролем,

хоч і царюєш, та не навіки.

Із твого серця спаде поволока,

немов розірветься вмить завіса.

І ти побачиш колоду ока,

і ти захочеш тікати звідси.

Але не буде вже місць на карті,

які б тебе, як раніше, гріли,

красиві фрази стануть крилатими,

давні твердині — давно згорілими.

І ти здасишся, прийдеш до Тата,

Він залатає у серці діри,

візьме у руки козирні карти

і вкаже вірні орієнтири.

Ураз відчуєш себе багатим,

хоч ти без влади, та й це незримо,

та ти під Божим крилом у Тата,

безпека є за Його плечима,

і Він тебе називатиме сином,

відкриє дивні Свої таємниці,

і хоч маленький, ти станеш сильним,

в Його любові укорінишся.

©Каріна Садоха

Ми не цінуємо пориву життя

Ми не цінуємо пориву життя

І не чути нам чужих слів.

Квапимось, не знаючи кінця

У звуковій хвилі світів.

Буває, що не бачимо добра

У вчинках інших людей.

Але це тонка межа —

Робити в комусь паралель.

Аби ж ми зловили тепла

І поклали б до скриньки серця.

Можливо, вчинки добра

дістались би до льодяного скельця.

©Дарина Зайчук

Засни, війна, засни

Щоб кров дарма не проливали ми.

Засни для них, для тих,

Хто трудиться заради нас.

Щоб крапля поту

Не впала востаннє

У сіру безодню,

І щоб на світанні

Знову не впала вона,

Більша за ту, що була.

Засни війна, засни!

Щоб сильна буря не неслася.

Засни для них, для тих

Хто бачить світ в останній раз.

Щоб сльози рідних не текли рікою,

А Україна не вкривалася журбою.

Засни же врешті-решт для України!

Щоб наша ненька не гула від болю,

А в чистім полі, полі бою

Волошками і льоном розцвіла.

© Антоніна Лостюк

Закрыть меню